Закохатися і залишитися: як створити простір-лавмарк у місті
Всі чули новомодне слово “лавмарк” — але що за ним стоїть? Чому деякі місця стають улюбленими серед мешканців, тоді як інші лишаються просто черговими локаціями? І головне — як створити простір, куди захочуть повертатися?
Про це та багато іншого розказувала Вікторія Тітова, CEO урбан-бюро Big City Lab, під час лекції “Лавмарки. Як створити простір, в який закохаються”, організованої урбан-бюро Big City Lab, книгарнею Сенс та онлайн-школою SKVOT. Другою спікеркою події стала Вікторія Середа, маркетинг-директорка книгарень Сенс.
У кожному місті є свої знакові та впізнавані локації. Часто це саме ті місця, які першими пропонує інтернет, коли ви плануєте поїздку кудись. Але не всі вони є лавмарками — просторами, які ми щиро любимо і до яких щось відчуваємо.
Під час лекції наша CEO попросила слухачів та слухачок поділитися, які ж місця у Києві вони люблять. Серед просторів, що назвали, були Пейзажна алея та Андріївський узвіз, Ботанічний сад ім. Гришка, Труханів острів та Синє озеро на Виноградарі. А ще — Велотрек і Самосад, книгарню “Плекай” та Сенс на Хрещитику, АРТ причал і кавʼярню Don’t sleep. Це показує, що часто лавмарки — це місця на районі, з якими повʼязані теплі спогади: час з сімʼєю, зустрічі з друзями, побачення з коханими.
“Улюблений простір може ставати частиною нашої ідентичності. Мені дуже подобається, як спільнота Подолу називає себе подолянами. Бо це частина того, ким вони є. І за рахунок цього Поділ починає розвиватися: попри те, що з точки зору міського управління район занедбаний, спільнота розвиває його. Адже коли ми щось любимо — ми бережемо це. Саме тому партисипація — це ключовий пункт у тому, щоб створити простір, який люди люблять і яким користуються. Ми взаємодіємо з місцевою громадою на початку кожного нашого проєкту: це дозволяє зрозуміти, що люди цінують у певній локації, чого хочуть позбутися і як хотіли б почуватися тут”, — розказала Вікторія Тітова.
Вона виокремила основні принципи створення лавмарків.
- Дослідження та партисипація: аби створити простір, який люди полюблять, треба дізнатися, чого ж їм хочеться.
Кейс Big City Lab: створення мультифункціонального спортивного центру “Локо Сіті”
В рамках проєкту “Локо Сіті” провели партисипативну зустріч на 35 людей. Серед них були залізничники, тренери “Локомотиву” та батьки дітей, які там тренуються, мешканці Соломʼянки, представники громадських організацій та ветеранської спільноти. За пару годин заходу вони згенерували понад 160 пропозицій для майбутнього простору.
- Люди, а не форми: у центрі простору має бути людина, її потреби та інтереси.
Кейс Big City Lab: Трансформація типових радянських шкіл
Команда працювала над тим, щоб взяти радянську школу, що заточена під застарілу систему освіти, і змінити її таким чином, аби в центрі опинилась дитина, її потреби і комфорт. Для цього ми проводили фокус-групи з учнями та їхніми викладачами, директорами шкіл та освітніми експертами.
- Місцевий характер: необхідно визначити ДНК простору — з точки зору і сенсу, і архітектурних особливостей.
Кейс Big City Lab: Парк ім. Гурова в Маріуполі
Щороку, на святкування Дня металурга, у цьому парку збиралися близько 10 000 людей. Це специфічне, але знакове для регіону свято. Тому було важливо створити простір, який підійде і для масштабних заходів, і для щоденного відпочинку.
- Тактильність і багатосенсовність: архітектура — це не тільки візуальне сприйняття; це також про те, яке це місце на дотик, запах і звук.
Кейс Big City Lab: Терапевтичний сад на ВДНГ
Складно привʼязатися до чогось, що ти тільки бачиш. Щодня ми гортаємо десятки сторінок в інтернеті, але не все це викликає в нас великі душевні переживання. Але є запахи, що переносять нас у дитинство. Є щось, що можна потрогати — і це тебе заземлить. І саме у Терапевтичному саду ми почали працювати з сенсорністю.
- Історія і наратив: яку історію розповідає цей простір?
Кейс Big City Lab: Перфоманс павільйон КИТ
Після того, як у павільйоні почали роботи — познімали штори, розчистили простір — зʼясувалось, що там є великі красиві “ферми” (несучі елементи), що нагадують скелет кита. А ще перед входом стоїть скульптура кита. Тому з архітектурою локації працювали, обʼєднуючи ці образи та ідею майбутнього простору.
- Маленькі важливі деталі: або чому дрібниці насправді вирішують все
Кейс Big City Lab: Нові кабінети та лабораторії природничої галузі для Нової української школи
Ви можете зайти у простір і побачити або суцільну штукатурку — або те, як хтось подумав про те, щоб кожна деталь була красивою та функціональною. І різниця буде очевидно. Тому розробляючи рішення для Нової української школи, команда бюро пропрацьовувала не лише загальне зонування, а й деталі: стільці та парти, шафи, навіть демонстраційні матеріали. Бо тільки так можна створити місце, де хочеться навчатися.
- Колаборація: обʼєднання експертиз і досвіду дає кращий результат
Кейс Big City Lab: Урбан-парк на ВДНГ
Сьогодні слово “колаборація” набуло негативного значення, але першопочатково воно означає обʼєднання заради спільної мети. І це дійсно працює. Створюючи урбан-парк на ВДНГ, ми співпрацювали з чотирма партнерами: PUPA, Urban Reform, Street Culture і Mind Work Ramps. І це дало змогу круто зробити різні частини проєкту. Адже в кожного свій бекгарунд і сильні сторони. Наприклад, Mind Work Ramps роблять скейт-парки по всьому світу — це дуже вузька спеціалізація, яка дозволила створити якісний продукт.
- Привід залишитися: створити умови не просто прийти, а залишитися в цьому місці
Кейс Big City Lab: Урбан-парк на ВДНГ
Ключова проблема громадських просторів в Україні полягає в тому, що в них дві функції: пройти через них або посидіти в них. Насправді ж в добре спроєктованого громадського простору має бути не менше десяти функцій. І якщо ви спроєктували простір і хочете оцінити його, то порахуйте, а якими активностями в ньому можна займатися.
Якщо Вікторія Тітова розказувала про те, як створювати лавмарки у міському просторі, то Вікторія Середа зосередилась більше на маркетинг-діяльності, яка транслює цінності Сенсу та збирає спільноту.
Саме зі створення спільноти однодумців почалась історія книгарні. Адже першопочаткова ідея — класне місце для сусідів з книгами, кавою та українською мовою.
Одразу після відкриття першого простору, що знаходиться у Микільському провулку, він став місцем формування культурної спільноти: багато людей з культурної та дотичних до неї сфер обрали Сенс як своєрідну точку збору.
З початком повномасштабного вторгнення позиціонування Сенсу змінилось назавжди. Так, в перші місяці великої війни тут облаштували штаб “Печерських котиків” — волонтерської спільноти Печерського району. Люди збирали допомогу для військових та цивільних, плели сітки, робили окопні свічки.
“Одна з цінностей Сенсу — це людяність, у всіх її проявах. У всіх книгарнях є дитячі кімнати, ми проводимо також дитячі читання. Ми підтримуємо ЛГБТК+-спільноту і постійно говоримо про рівність. Наші простори є інклюзивними. Для нас було важливо облаштувати ліфт у Сенсі на Хрещатику. Важливо, щоб простір був адаптований і зручний для всіх: мам з дітьми у візочках, людей на кріслах колісних, маломобільних груп населення тощо”, — поділилась Вікторія Середа.
Офлайн до лекції доєдналися близько ста людей, а онлайн лекцію продивилося понад 1 000 глядачів/-ок.
{{book-11="/book-banners"}}